 Фестиваль «Екстрім-Байк 2008», ІІ етап 9-11 травня
Місце проведення: с. Яблуниця, Івано-Франківська область
Стрічку другого етапу розірвано!!!
Вдале продовження отримав багатоетапний фестиваль роверових розваг і поїздок.Велоперегони, що традиційно включаються у програму фесту, під час другого туру пройшли на новій крос-кантрійній трасі довкола основної бази фестивалю в селі Яблуниця на Івано-Франківщині. Про погоду згадувати б не хотілося — бо було по-карпатськи мокро. Змагальний трек, вперше розмічений і «освячений» на другому етапі фесту, відтепер діятиме на постійній основі. Такому рішенню посприяли не лише схвальні відгуки учасників, які всупереч упертій мжичці із запалом промчали чотири кола екстремальної маунтинбайкової дистанції. Сама по собі вона стала комплексним випробуванням на техніку і витривалість, з відрізками різного характеру і складності. У поєднанні з приємними оку природними, неурбаністичними «декораціями» це дозволить уже найближчим часом організовувати роверові змаги високого рівня.
Одне коло дистанції довжиною біля півтора кілометра досвідчені учасники змагань старшої вікової категорії проходили за шість із гаком хвилин. Стартовий відрізок являв собою пологий підйом на широкій ґрунтовій дорозі, яка дала змогу сильнішим і слабшим учасникам перегруповуватись без зіткнень. Силова боротьба переходила у технічну на стрімкому спуску, де все вирішували навики утримання рівноваги і правильного гальмування… Наступний відтинок дистанції петляв поміж дерев, де м’який ґрунт і молода трава ускладнювали педалювання, а також включав два переїзди через невеликий потік. Після дощаного містка починався крутий підйом у ліс, де велосипеди доводилось або штовхати, або тягти на собі. Набір висоти закінчувався з виїздом на відкритий схил, яким учасники переїжджали до складного й виснажливого відрізка. Тут боротьба продовжувалася знову в лісі. Багато що вирішувала технічна частина, у першу чергу жорсткість вилки, оскільки на треку зустрічалося тверде коріння дерев, що стирчало з землі… Підсумок перегонів не виявив надто великого розриву між часом проходження старшої та молодшої вікових груп. Так, якщо Олексій Жданович (№ 44, місто Ужгород, команда TATU-Bike) подолав усі чотири кола за 24 хвилини 50 секунд і отримав перше місце у дорослій категорії, то третє місце у молодшій віковій групі зайняв Василь Стегура (№ 22, та ж команда) із результатом 32 хвилини 20 секунд. У цій же категорії друге і перше місця належать відповідно місцевим велолюбителям Іванові Гаську (№ 50) та Романові Гаську (№ 46). Третім серед дорослих фінішував В’ячеслав Турок (№ 12, TATU-Bike), поступившись колезі по команді Юрію Головацькому (№ 40). Новий етап — нові маршрути. У рамках фестивалю відбулися тестові заїзди на нових прогулянкових трасах довкола Яблуницького перевалу. Таке враження, що цікавих маршрутів у цій гірській місцевості вистачить на всі майбутні етапи велофестивалю, адже є ще багато нерозвіданих стежок і доріг на навколишніх пагорбах і хребтах, придатних для одно-дводенних вилазок. Нескладний, але доволі адреналіновий маршрут вималювався на північний захід від Яблуницького перевалу. Із села пологим підйомом потрібно добратися майже під саму відпочинкову базу «Беркут», що знаходиться якраз на перевалі, але на останньому повороті перед ним треба звернути вправо на ґрунтову дорогу, яка серпантином виводить на хребет, у точку неподалік власне перевалу. У цьому місці кілька роздоріж, аж очі розбігаються. Але найбільше задоволення дає спуск широкою дорогою, що зветься серед місцевих мешканців «Ключами». Швидкісний безперешкодний даунхіл і плавні дуги поворотів спонукають проїхати більш ніж двокілометрову дистанцію на одному диханні, «вклавшись» у п’ять, а то й менше хвилин. Ця дорога виходить на шосе вже на Закарпатті, у точці між селом Лазещина і перевалом, на який можна піднятися за якихось півгодини, втамувавши по дорозі спрагу біля мінерального джерела. Інший маршрут починається з тієї ж точки, що й дорога «Ключі». На роздоріжжі тут треба рушати дорогою, що піднімається з галявини у північному напрямі, йде попри готель «Яблуниця» і поступово завертає на північний схід, у бік гори Горішків. Хоча й маршрут завдяки цій горі отримав назву «Міцний Горішків», підйом важким не назвеш, хіба що вкрай лінивим і невмотивованим він здасться справді міцним. А от помітно стрімкішим є спуск із гори. На розвилках слід не звертати вліво, а їхати прямо, і дорога попри садиби й уздовж загорож виведе назад на шосе майже в центрі села. Фотозвіт |
